🍁 Все набурмосилося навкруги. Сіро-сині важки хмари висіли так низько, що Я відчувала їх не тільки головою, а й навіть новим свіже стирчащим на ній волоссям.
🍁 Пам‘ятаєте, росте таке нове волоссячко як антени, викликає у нас, жінок, купу цікавих емоцій: вау, росте нове, це ж чудово, і, навпаки: чого воно стирчить як солома в опудала? О, ці неймовірні жіночі внутрішні діалоги...
🍁 Моя голова миттєво відгукнулася хмарам спазмом та біллю, а рука підсвідомо потягнулася робити масажні рухи на скронях.
🍁 Не дуже гостинно ти мене зустрічаєш, подумала я, починаючи відкривати свою улюблену райдужну парасольку.
🍁 - А чого ти парасолю зі Львова привезла, не могла в Мене купити? - доніс до мене чиєсь незадоволене буркотіння прохолодний вітер.
🍁 - Не гарно із жінкою так розмовляти, не гостинно, - надіслала Я відповідь у кружляюче в
повітрі жовте листя, зрозумівши, Хто то був та одночасно розробляючи стратегічний план.
🍁 - Пропоную так: Ти не будеш себе поводити як ревнивий хлопець та сховаєш свої хмари-ревнощі, а Я не буду розкривати свою парасолю. Ще й піду щось куплю на згадку про Тебе.
🍁 Недовго тривала ця сварка, та й ревнощі були такі собі, намальовані дощем - митцем калюжами - фарбами на асфальті - полотні. Швидко зникали вони під теплими сонячними променями, а за мить Світило вже тепло цілувало й верхівку моєї голови. Із задоволенням йшла Я купувати в місцевій крамниці улюблені парфуми.
🍁 - Вибачаю, - підморгнув та помахав мені рукою Меркурій, хитро дивлячись з верхівки будівлі на одній із центральних вулиць.
🍁 Задовольнившись миттєво спрацювавшим планом, та зрозумівши, що мені все ж таки раді, пішла я нарешті знайомитись із цим трохи ревнивим, але таким привітним та сонячним Містом.
🍁 Душа Закарпаття - Мукачево, лагідно обійняте величними горами, наповнене енергією стрімких гірських річок, зі своїм власним потужним характером, настроєм та неповторними краєвидами.
🍁 - Вітаю, - нарешті посміхнулася я Місту та осінньому сонцю, яке більше не ховалося за хмарами до самих сутінок, - Покажи себе.
🍁 І Він, взявши за руку ніжним ароматом пізніх осінніх троянд та тихо розмовляючи зі мною цвіріньчанням місцевих пташок, неспішно повів своїми вуличками.
🍁 Епоха ренесансу, готики та бароко на одній вулиці. Місто еклектики стилів. Незвичне поєднання скульптур.
🍁 Мою увагу одразу привернув святий Мартин - покровитель та захисник Мукачева ще з часів середньовіччя. Будучи військовим, він отримав знаки згори та вирішив піти служити Богові, але керівництво його не відпустило. А що ви думали? Важливі кадри так просто не віддаються. Тоді він сказав: піду на битву без обладунків та зброї, якщо залишуся живим, не стримуйте. Битва не відбулася взагалі і майбутнього святого відпустили. Так почався його шлях...
🍁 Я, як барон Мюнхгаузен витягла сама себе зі своїх думок про життя та побачила, ні, не побачила, а ледь не перечепилася наступного кроку через... Сажотруса та його кота. Пам‘ятник Сажотрусу висотою у чоловічий зріст.
🍁 - Цікавий кандібобер, - зловила власну думку Я. Після святого Мартина, Сажотрус із котом.
🍁 За мить очі «сфотографували» біля пам’ятника жіночку із котом, вже не бронзовим. Вигулювали його Величність «Мяу» в ошийнику та на повідку. Я заплющила та розплющила очі знову. Жіночка із котом нікуди не зникли.
🍁 Не примарилося, - зітхнула, обережно проходячи повз плямистого, як виявилося, бенгальського кота. Кіт був не дуже задоволений моєю увагою і, посміхнувшись, Я почимчикувала далі, намагаючись взагалі нічого більше не аналізувати.
🍁 Вже трохи згодом я дізналась, що місцеві мешканці називають сажотруса «Берталон-бачі - щасливий сажотрус», а прототипом для скульптури є справжній сажотрус, який працює більше п'ятдесяти років в одному з міських ЖЕКів - Берталон Берталонович Товт. Один городянин мені сказав, що йому не вистачає велосипеда, на якому всі звикли бачити місцеву знаменитість. Хто знає, може велосипед в скульптури ще попереду...
🍁 Звісно, це ще й щасливий пам’ятник, як і усі бронзові скульптури в усьому світі...
🍁 До блиску затерті:
- кішка - до любові,
- рука - до здоров'я,
- ключ - до власної квартири,
- трос з гирями - до весілля,
- гудзик сажотруса - на щастя...
🍁 Після Сажотруса мене зустріли...
брати Кирило і Мефодій — слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов'янську мову.
Святий Мартин, Сажотрус, Кирило та Мефодій... Так, хочу перерву на каву або чай, миттєво промайнуло в моїй голові.
І місцева собака, посміхаючись та постійно озираючись, ніби перевіряючи, чи йду за нею, привела мене до затишного кафе.
Все ж таки ти привітний, зігріваючи руки теплим ароматним чаєм із малиною та смакуючи місцеві витвори солодкого мистецтва, остаточно зробила Я свій висновок про Місто. Такий незвичний, не схожий на жодне місто світу. Неповторний, доречи, як і усе в цьому Всесвіті.
Відпочила, одягнула себе в нові парфуми та з насолодою, неспішно продовжила побачення з Мукачево, приготувавшись до усіляких нових несподіванок.
Піднявши очі догори та уважно роздивляючись архітектуру Ратуші, йшла і сто разів дякувала собі за відсутність підборів. Моя зацікавленість іноді завершується забитим коліном або вщент стертою шкірою на руці.
- Але не сьогодні, не сьогодні, - раділа Я, зробивши черговий крок і ледь не перечепилася знову через... Гусака. Гусака... із фотокамерою.
Відверто зізнаюсь, очі більше не заплющувала і не розплющувала. Розуміла - дарма. Я все одно побачу гусака... із фотокамерою. Тому, посміхаючись та насолоджуючись такою незвичністю та унікальністю наших українських міст, неспішно пішла далі.
Не буду вас сильно епатувати, але ще мені зустрівся Гусак- турист та Гусак - пивовар. І такий «Гусячий маршрут» неймовірно підняв мій настрій.
Виявляється, образ покровителя Мукачево святого Мартина, нерозривно пов’язаний із гусями. Місцеві донесли до мене легенду, що під час проповіді святого ці птахи підняли неймовірний шум, за що були пущені на спекотне.
Велика несправедливість, як на мене. А може вони щось хотіли розповісти цікаве? В Римі ж
вони неабияк попрацювали... І так, подумки жартуючи, Я не помітила, як сутінки охопили Місто і моя чудова прогулянка добігла кінця.
Історичний центр Мукачево невеличкий, але він наскрізь просякнутий візерунками долі, яка плете павутиння подій та життєвих шляхів. Там, як ніде відчувається подих минулого, креативність та почуття гумору теперішнього та, сподіваюсь, величність майбутнього. Тому що знання історії та повага до власного роду - це найпотужніший ресурс, який може собі уявити Людина.
Звісно, неможливо розповідати про Мукачево та не згадати про величний замок Паланок, розташований на мальовничому пагорбі. Замок цей створювався в ті часи такими нелюдськими зусиллями та муками, що навіть саме місто МУКАчево отримало через це свою назву. Але це вже зовсім інша, окрема історія...
Впевнена я, що під час мого побачення, не відкрив Він мені багато таємниць, очікуючи на повернення та продовження нашого рандеву.
Повертаючись гірським серпантином до села Поляна, де ми зупинилися під час подорожі до Карпат, Я думала яка ж в нас неймовірно гарна країна та скільки ще таємниць вона дбайливо зберігає під обладунками своєї величної сутності та в наших ДНК, в очікуванні зацікавленості, уваги та поваги до Неї.
(с) VitaliyaArt
Comments