Ми два антиподи. Сонце та Луна. Теплий вітер та прохолода лісу. Нестримний політ та спокійне паріння в повітрі. Блондинка та Брюнетка.
- Доброго дня, можна придбати у вас взуття? - запитуємо ми в київській крамниці.
- Звісно, заходьте, який у вас розмір? - підлетіли дві ластівки - дівчини - продавчині.
- Тридцять п‘ятий та сорок перший, вже очікувано посміхаємось ми, і дівчата, приснувши від реготу, біжать у двох протилежних напрямках.
Мені взуття зазвичай виносили з дитячого відділу, Подрузі - десь з підвалу або горища. Ще був варіант: «Вибачте, в нас немає розмірів такооооого діапазону».
Завершення нашого спільного сніданку виглядає так: плямки, плями, крихти, плями побільше, ще крихти, коло на скатертині від кави та задоволена посмішка у Неї та невинно-чиста половина столу, акуратною гіркою складений посуд і, закрите руками від сміху обличчя у Мене.
Впевнені кроки у зручному взутті навпростець по калюжах, уважний погляд у телефон із gps навігатором, щоб, не дай Боже, не втратити найкоротший шлях до об‘єкту пошуку - у Неї, та маленькі кроки на підборах, обережне оминання бруду на дорозі, погляд у небо на незвичних форм хмари, обов’язковий огляд усіх квітів, котиків, архітектури, модних крамниць із hand made - у Мене.
А ще - моє буркотіння з приводу обрання найкоротшої дороги, бо я ж не побачу таких улюблених дрібниць цього Світу, які дехто вперто не помічає, тому що в Неї ці дрібниці просто інші...
Думаєте, це все? Ага, дзуськи...
Сухе грузинське червоне вино або трішки витриманого коньяку, шмат гарного м‘яса, запеченого зі скоринкою на живому вогні, велика чашка міцної кави з молоком, шоколадний десерт із кремом в якості апофеозу обіду - у Неї; та овочевий супчик із зеленню та сметаною, запечені дорадо або сібас, салат із свіжих помідорів, червоного луку, рукколи, кедрових горішків, під оливковою олією - у Мене. І... чашка ароматного чаю, зазвичай, до всього основного дійства.
- Хочеш тортика? - хитро запитує Вона.
- Не хочу, але маленький шматочок в Тебе вкраду, - посміхаюсь Я.
Шалене кохання до швидкості та особистого керування залізним конем, сидіння за кермом по півдня та сяючі очі після: «Я знайшла чотири способи як об‘їхати затор» - у Неї; та кохання до нестями до подорожей на авто, яким керує Чоловік - у Мене.
А як інакше? Я ж не побачу отих своїх, пам‘ятаєте, незвичних форм хмар? А ще - доглянутих українських хатинок, жовтих та багряних слідів помади від поцілунків Пані Осені на деревах, неповторних, як лінії життя на руці, витинанок стрімких гірних річок та неспішного поважного Дніпра...
- Сідай, покатаю, - потираючи від задоволення руки, - запросила Вона, одразу ж після закінчення курсів екстремального водіння.
- Звісно, поїхали, - розслаблено відповіла Я, пристебнувши ремінь безпеки та схрестив на вдачу все, що було: пальці на руках, руки, ноги. Дай Бог пам‘яті, пальці на ногах, здається, також.
- Будиночок на морі краще, велика вода швидко відновлює.
- Ні, краще відпочивати в лісному будиночку в горах.
Погляд одна на одну і одночасне: «Потрібно і там і там, щоб не було сумно».
В Мене немає власних дітей, в Неї - є.
- Ти ж мені на день народження Хрещеницю народиш?
- Буду намагатися.
Софійка народилась на три дні раніше, але в той самий день тижня, що і я, в четвер. Як і Я, вона - дракон за роком народження та діва за місяцем. Характери - як дві краплі води в цьому віці.
- Цікаво, я кому дитину народила?- запитує Вона.
- Нам, - зазвичай відповідаю Я, готуючи черговий подарунок на день народження.
Ох, як багато цікавинок ще можна розповісти, але ці історіії вже будуть написані чорнилами у щоденнику пам’яті та покладені зберігатись в нашу особисту скриню, ключ від якої буде тільки в нас двох. І такі різні вільні особистості ми вже... двадцять років. Двадцять років впевненості в тому, що в тебе є Подруга, яка вночі прилетить на залізному коні, просто почувши в телефонній слухавці трішки «не ту» інтонацію в голосі.
Є думка, що жіночої дружби не існує. Дурниці.Вона просто не п‘є на брудершафт із будь ким. Це величезний подарунок з небес для тих, хто розуміє її цінність та здатен зберігати у сейфі відносин як велику коштовність.
І коли хвилі на морі торкаються неба, і коли хмари в лісному будиночку в горах плутаються в деревах, ми обидві, дивлячись на зорі, згадуємо про цю нескладну істину.
(с) #VitaliyaArt
Comments