- Хто ти? – запитав Всесвіт, зручніше влаштовуючись в м’якому кріслі та втягуючи носом аромат свіжезвареної, із перцем та сіллю, кави.
- Я немовля. Я плід кохання. Я ловець сонячних зайчиків, адже так зручно їх ловити, сидячи у колясці в саду, біля бабусиного будинку. Я біда та смуток Батьків – в півроку від народження судоми та клінічна смерть дозволила на п´ять хвилин зазирнути «Туди».
Плач Мами, накрита простирадлом нерухома маленька грудочка плоті. Політ та відчуття спокою, відчуття дому, небажання повертатись і….стусан зі словами «Йди і працюй». Миттєве повернення в тіло і спогад, який чомусь не стерли. Обличчя та замовляння Бабусі, дари від неї. Ще через півроку все це повториться. Феєричний початок, як на мене…
Пізніше – з´явиться хоч якийсь прояв кохання до цього Світу і проявиться він у вигляді вщент розмальованих шпалер в квартирі моєї незрячої Прабабусі, яка мешкала поверхом вище. Батьки, які час від часу залишали мене там гостювати, були «в захваті»…
- Ти вважаєш, що я все це не пам´ятаю? - хитро посміхнувся Всесвіт, додаючи в каву тепле молоко, - Хто ти?
- Я школярка, йду навчатися, в руках величезні гладіолуси для вчительки, на голові – ще більші банти. Всміхнена Мама йде поруч. Навчаюся гарно, тому що обіцяла Мамі, а обіцянки потрібно виконувати. Рік за роком - «відмінно» та вщент розмальовані малюнками зошити.
У шостому класі усі дівчата влаштували мені тотальний «бойкот», тому що всі хлопці-однокласники були закохані, а ще в мене був усілякий одяг з-за кордону, який привозив Батько військовослужбовець. Плакала дуже.
Батьки перевели на навчання до іншої школи. Тепер закоханим хлопцям довелося ходити на декілька кілометрів більше. Знову відмітки «відмінно», золота медаль та відібрана нарешті в Мами обіцянка, що буду й далі так натхненно навчатися.
- Так, Я Тебе трішки там похитав, але ці уроки, були потрібні Тобі в подальшому, - відповів Всесвіт, примружуючи на сонці величезні райдужні очі та майже із муркотінням ковтаючи ароматний напій, - ти мені так і не відповіла - Хто ти?
- Я студентка престижного Університету. Навчаюсь, але мені нудно і я йду працювати й навчатися одночасно. Стало цікавіше, ще й гроші з´явилися. На момент закінчення навчання досвіду було гать гати…
- Гать гати – це для твоїх 16 років, насправді ж досвіду в Тебе тоді було як у пихатого неопереного пташеня, - зітхнувши по-батьківські, відповів Всесвіт, - мабуть, навчання було недостатньо, якщо я вже три рази в Тебе запитую - Хто ти?
- Я Супер Жінка, ось я хто. Я продовжую підйом на власну кар´єрну гору. Цікаво, інтенсивно, по 24 години на добу. Від менеджера до директора та власника бізнесу. Три спеціальності – від фінансиста, через бізнес-аналітика до маркетолога та власника Студії Дизайну та Реклами. Цікаві проекти, Чорне море випитої кави та постійна втома, на яку не звертаю уваги, тому що Я ж Супер жінка.
- Чудово, - і що ж Тобі там запам´яталося найбільше? - непомітно прикривши від посмішки обличчя та все з більшою зацікавленістю дивлячись на третій шматок медівника, запитав Всесвіт.
- Мої вщент розмальовані під час нарад щоденники та трішки зіпсоване здоров´я.
- Трішки? – нарешті не витримав та потужно зареготав Всесвіт, схопившись за свій немаленький всесвітівський живіт та ледь не перевернувши все пригощання,- ти мені нарешті скажеш, - Хто ти?
- Я Дівчинка, зі мною щось коїться і це «щось» геть мені недовподоби. Я завершую всі свої справи та їду за місто, до свого Саду, який створювала в миті вихідних. Зникаю з кола бізнесу, друзів та подовгу проводжу час у Лісі та в обіймах Природи.
Відновлююсь та відроджуюсь. Беру в руки фарби та починаю малювати, писати, творити. Вже не тільки в зошитах та щоденниках, але й на полотні. Навчаюсь Твоїм законам та приймаю нарешті дари свого Роду.
- Мммм? - зацікавлено підняв брову та промугикав Всесвіт, - вже тепліше, тож Хто ти, моя Дівчинка?
- Я – це Енергія, нестримна, наповнююча, іноді прохолодна, іноді обпікаюча, спокійна та нестерпна, відновлююча саму себе й інших навкруги.
Я – це Природа, різноманітна та різнобарвна, лагідна та негодуюча, але завжди – цілюща.
Я – Творець свого власного Світу, спокійно і впевнено, пазл за пазлом натхненно будую те, що мені до вподоби в гармонії та в величезній радості.
Я Дівчинка, яка відкрила серце та вчиться слухати і бачити.
- Тож Хто ти, нарешті? - з нетерпінням запитав Всесвіт і відлуння Його голосу зробило маленьке кавове цунамі в недопитій чашці .
- Я – це Ти.
І Він зник і з´явився одночасно всюди. Тільки Його нарешті задоволена, як у чеширського кота, посмішка - обіцянка прийти на каву ще, майоріла деякий час у повітрі...
P.S.
Моя ніжна, закохана, сильна та слабка, вперта та лагідна, щаслива та не дуже, Дівчинка, насправді, єдина людина, яка тобі потрібна – це Ти Сама.
Мова геть не про самотність, а про відкриття Себе. Про об´єднання із Собою. І взагалі не важливо, скільки Тобі років, тому що ця Дівчинка завжди всередині Тебе, можливо десь дуже глибоко, можливо їй там дуже самотньо, можливо вона вже давно двома кулачками гамселить в двері твоєї Душі, а Ти вперто не чуєш. А, можливо, це і є твоя Душа...
Вилікуй її: обійми міцно-міцно та попроси пробачити за таку довгу розлуку. Випестуй, зігрій та зацяцькуй* її, і вона подарує Тобі все, що до цього, можливо, було недосяжним: справжнє кохання і спокій, внутрішню гармонію і радість, улюблену справу та затишний дім із садом, подорожі та величезну купу нових вражень.
Ти отримаєш все те, про що мріяла, але не розуміла як цього досягти. І щось мені підказує, що після цих метаморфоз та перетворень ніщо і ніколи вже не змусить Тебе зрадити Саму Себе.
*зацяцькувати - балувати, пестити, надарувати цяцьок. Файне слово, так? 😊
(с) #VitaliyaArt
Comments